Вчителям про емоційне вигорання

Що таке емоційне вигорання?

Емоційне вигорання - це синдром, який розвивається під впливом хронічного стресу і постійних навантажень і призводить до виснаження емоційно-енергетичних і особистісних ресурсів людини. Емоційне вигорання виникає в результаті накопичення негативних емоцій, без "розрядки" або "визволення" від них. Це захисна реакція організму на стрес, який виникає, якщо немає способу звільнитися від негативних емоцій.

Поняття "емоційне вигорання" ввів американський психіатр Х. Фрейденбергер в 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуючись з іншими людьми, постійно перебувають в емоційно перевантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це люди, які працюють в системі "людина-людина": лікарі, педагоги, психологи, соціальні працівники, юристи, психіатри та ін .. Як відзначають зарубіжні та вітчизняні дослідники, люди цих професій, постійно стикаються з негативними емоціями своїх пацієнтів, клієнтів, вихованців, і мимоволі залучаються до цих переживань, через що і переживають підвищену емоційну напругу.

Розвиток синдрому носить поетапний характер. Спочатку спостерігаються значні енергетичні витрати - наслідок високої установки на виконання професійної діяльності. У міру розвитку синдрому з'являється відчуття втоми, яке поступово змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи.

Відповідно до моделі М. Буріша (Burisch, 1994), розвиток Синдрому емоційного вигорання проходить ряд стадій. Спочатку виникають значні енергетичні витрати - наслідок екстремально високої позитивної установки на виконання професійної діяльності. У міру розвитку синдрому з'являється відчуття втоми, яке поступово змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи. Слід, однак, відзначити, що розвиток емоційного вигорання індивідуально і визначається відмінностями в емоційно-мотиваційній сфері, а також умовами, в яких протікає професійна діяльність людини.

На думку В.В. Бойко, емоційне вигорання - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на психотравмуючі впливи.

Емоційне вигорання являє собою придбаний стереотип емоційного, частіше всього професійного, поведінки. "Вигорання" це функціональний стереотип, оскільки дозволяє людині дозувати і економно витрачати енергетичні ресурси. У той же час, можуть виникати його дисфункціональні наслідки, коли "вигорання" негативно позначається на виконанні професійної діяльності та на відносинах з партнерами.

I Фаза напруги - є передвісником , який «запускає» механізм  формування емоційного вигорання. Складається з наступних симптомів:

1. Симптом «переживання психотравмуючих обставин».

Проявляється як усвідомлення психотравмуючих чинників діяльності, які важко усунути. Накопичується розпач і обурення. Нерозв'язність ситуації призводить до розвитку інших явищ «вигорання».

2. Симптом незадоволеності собою.

В результаті невдач чи нездатності вплинути на психотравмуючі обставини, людина зазвичай відчуває невдоволення собою, професією, конкретними обов'язками. Діє механізм «емоційного перенесення» - енергія емоцій спрямовується не стільки зовні, скільки на себе.

3. Симптоми «загнанності у клітку».

Виникають не у всіх випадках, хоча є логічним продовженням у розвитку стресу. Коли психотравмуючі обставини тиснуть, і ми нічого не можемо змінити, до нас приходить відчуття безпорадності. Ми намагаємося щось зробити, зосереджуємо всі свої можливості - психічні ресурси: мислення, установки, сенси, плани, цілі. І якщо не знаходимо виходу, настає стан інтелектуально-емоційного ступору.

4. Симптом «тривоги і депресії».

Симптом «загнанности в клітку» може перейти в тривожно-депресивну симптоматику. Професіонал переживає особистісну тривогу, розчарування в собі, в професії або місці роботи. Цей симптом є крайньою точкою у формуванні І фази напруги

II Фаза «резистенції» - вичленення цієї фази в самостійну є умовною. Фактично опір наростаючому стресу починається з моменту появи напруги. Людина прагне до психологічного комфорту і тому намагається знизити тиск зовнішніх обставин. Формування захисту на етапі опору відбувається на тлі наступних явищ:

1. Симптом «неадекватного виборчого емоційного реагування».

Безсумнівна ознака «вигорання», коли професіонал перестає вловлювати різницю між двома принципово відмінними явищами:

- Економічний прояв емоцій

- Неадекватне вибіркове емоційне реагування

У першому випадку мова йде про корисний навик взаємодії з діловими партнерами - підключати емоції досить обмеженого регістра і помірної інтенсивності: легка усмішка, привітний погляд, м'який, спокійний тон мови, стримані реакції на сильні подразники, лаконічні форми вираження незгоди, відсутність категоричності, грубості. При необхідності професіонал здатний поставитися до підопічного або клієнта більш емоційно, із щирим співчуттям. Такий режим спілкування свідчить про високий рівень професіоналізму.

Зовсім інша справа, коли професіонал неадекватно «економить» на емоціях, обмежує емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування на ситуації. Діє принцип «хочу чи не хочу»: вважатиму за потрібне - приділю увагу підопічному, партнеру, буде настрій - озвуся на його стан і потреби. При всій неприйнятності такого стилю емоційної поведінки, він є дуже поширеним. Справа в тому, що людині найчастіше здається, ніби вона поводить себе допустимим чином. Однак суб'єкт спілкування або спостерігач фіксує інше - емоційну черствість, нечемність, байдужість.

Неадекватне вибіркове емоційне реагування інтерпретується партнерами по спілкуванню як неповага до особистості, тобто переходить у площину моральності.

2. Симптом «емоційно-моральної дезорієнтації».

Він є логічним продовженням неадекватного реагування у відносинах з діловим партнером. Професіонал не тільки усвідомлює, що не проявляє належного емоційного ставлення до свого підопічного, він ще й виправдовується: «таким людям не можна співчувати», «чому я повинен за всіх хвилюватися», «вона ще й на шию сяде» і т.п.

Подібні думки та оцінки говорять про те, що моральні почуття соціального працівника залишаються осторонь. Лікар, соціальний працівник, учитель не має морального права ділити підопічних на «хороших» і «поганих», на гідних і недостойних поваги. Істинний професіоналізм - безоціночне ставлення до людей, повага до особистості, якою б вона не була, і виконання свого професійного обов'язку.

3. Симптом «розширення сфери економії емоцій».

Симптоми емоційного вигорання виявляються поза професійної діяльності - вдома, в спілкуванні з приятелями, знайомими. Випадок відомий: на роботі ви до того втомлюєтеся від контактів, розмов, що вам не хочеться спілкуватися навіть із близькими. На роботі ви ще тримаєтесь, а вдома замикаєтеся або взагалі «ричите» на чоловіка і дітей. До речі, саме домашні часто стають «жертвами» емоційного вигорання.

4. Симптом «редукції професійних обов'язків».

Проявляється в спробі полегшити або скоротити обов'язки, які вимагають емоційних витрат. Підопічних обділяють елементарною  увагою.

III Фаза виснаження - характеризується падінням загального енергетичного тонусу і ослабленням нервової системи. «Вигорання» стає невід'ємним атрибутом особистості.

1. Симптом «емоційного дефіциту» .

До професіонала приходить відчуття, що емоційно він не може допомагати своїм клієнтам, підопічним. Не в змозі увійти в їхнє становище, співпереживати. Про те, що це ніщо інше як емоційне вигорання, свідчить минуле: раніше таких відчуттів не було, і особистість переживає їх появу. З'являється дратівливість, образи, різкість, грубість.

2. Симптом «емоційної відстороненості». 

Людина поступово навчається працювати як бездушний автомат. Вона майже повністю виключає емоції зі сфери професійної діяльності. В інших сферах вона живе повнокровними емоціями.

3. Реагування без почуттів і емоцій - найбільш яскравий симптом «вигорання».

Він свідчить про професійну деформацію особистості і завдає шкоди суб'єкту спілкування. Підопічний може бути глибоко травмований виявленою до нього байдужістю. Особливо небезпечна демонстративна форма емоційної відстороненості, коли професіонал всім своїм виглядом показує: «наплювати на вас».

4. Симптом особистісної відстороненості, або деперсоналізаціі.

Проявляється не тільки на роботі, але й поза сферою професійної діяльності.

Метастази «вигорання» проникають в систему цінностей особистості. Виникає антигуманістичний настрій. Особистість стверджує, що робота з людьми не цікава, не дає задоволення, не несе соціальної цінності. У найбільш важких формах «вигорання» особистість завзято захищає свою антигуманістичну філософію: «ненавиджу ...», «зневажаю ...», «взяти б автомат і всіх ...». У таких випадках «вигорання» змикається з психопатологічними проявами особистості, з неврозоподібними або психопатичними станами. Таким особистостям протипоказана професійна робота з людьми.

5. Симптом «психосоматичних і психовегетативних» порушень.