Учням: підготовка до ЗНО

                                            Поради по підготовці

                           до Зовнішнього незалежного оцінювання
Іспити, як і більшість явищ життя, – явище перехідне. Коли вони закінчуються, з'являється відчуття свободи, забуваються сльози, нервування, повертається спокійний сон. Але ж можна скласти іспит і з меншими втратами для власного здоров'я, отримати добрі оцінки й чекати наступного іспиту без страху та безсонних ночей.

Психологи розцінюють іспит як:

1. «перетравлювання» значно­го обсягу інформації, яке пов'я­зане з великим навантаженням на мозок; 

2.       серйозне емоційне напру­ження і велике навантаження на нервову систему;

3.       оцінювання не лише знань дитини, а й її особистості.

Найоптимальніший варіант підготовки до складання іспитів:
Розпорядок дня:

Харчуватися слід три-чотири рази на день. Мед, горіхи, мо­лочні продукти, риба, м'ясо, овочі та фрукти забезпечать баланс необхідних вітамінів і мінералів в організмі й відновлять енергетичні витрати.
Нормальний здоровий сон і відпочинок зменшать наванта­ження на нервову систему. Не варто відмовлятись від звичних занять спортом –  це буде своєрідним відпочинком.

Слід пам'ятати про біоритмологічні особливості: «сова» не­ефективно працює о 6 – 8 год. ранку, а «жайворонок» навряд чи буде працездатним до 2 – 3 год. ночі. В усіх людей рівень біоло­гічної активності знижений із 17 до 18 години.
Можна вживати тонізуючі пре­парати, наприклад, із женьшеню чи елеутерококу. Каву краще пити вранці й небагато, лише для того, щоб прокинутися (для тих, хто звик саме так розпочинати свій день). Кава підсилює нервовість і тривожний стан у невпевнених собі людей. Заспокійливі медичні препарати зовсім не потрібні, їх можна вживати лише за призна­ченням лікаря.
                          Правильна організація вивчення навчального матеріалу:

Спочатку слід переглянути весь матеріал і розподілити його таким чином: якщо треба вивчи­ти 100 питань за чотири дні, то в перші два дні вивчається 70% усього обсягу, третього дня – решта, четвертого – повторюють вивчене. При цьому складні теми варто чергувати з простішими – не обов'язково вчити всі питан­ня поспіль.

Є й деякі психологічні зако­номірності, які слід враховувати.

1.       Найкраще запам'ятовується інформація, викладена на початку і на­прикінці тексту. Середина зазвичай швидко «вилітає» з голови. Тому під час запам'ятовування та повторення слід приділити ува­гу середині тексту.

2.       Повторювати треба не ме­ханічно, а вдумливо, зосередив­шись на змісті. Інформація після і «завантаження» в мозок, якщо її не повторити, утрачається на 20 – 30%  упродовж  перших 10 год. Щоб цього не сталося, слід прочитати текст, повторити його вдруге, через 20 хв. – утретє, а через 8 – 10 год. –  учетверте, і ще раз –  через добу.Тільки після цього можна бути впевненим у тому, що інформація міцно «оселилася» в голові.

3.       Особливість «упізнавання». Дивлячись на текст, відчуваєш, що колись це все бачив, читав, отож вирішуєш, що витрачати час на це питання не варто й можна переходити до наступного. Насправді ж це – несвідомий самообман. І якщо не вивчити уважно те, що здається таким знайомим, на іспиті можна не відповісти на таке «знайоме» за­питання.

4.       Запам'ятати можна найкра­ще, якщо знати, що є «найближ­чим»: текст,     малюнок, логічна схема. 

5.       Слід спробувати знайти щось цікаве у найнуднішому ма­теріалі, адже

      цікаве запам'ято­вується набагато легше.

Можна готуватися до іспитів удвох, адже одна голова добре, а дві – краще. Підготовка до іспи­ту вдвох має свої переваги, якщо поставитися до цього серйозно й сумлінно. Учити разом не вар­то, а от повторювати навіть ба­жано. Це краще робити напере­додні іспиту. Готуватися можна й так: пер­ший день – самостійне вивчен­ня, другий – повторення й пе­реказування один одному. Було б добре розділити теми за інте­ресами, за складністю, за сту­пенем засвоєння: один розпові­дає те, що другий раніше не вивчив.
Розповідати треба чітко, де­тально, емоційно. Можна прово­дити «репетиції» перед іспитом і наодинці: ставити собі запитан­ня, уголос відповідати, привча­тися слухати своє мовлення.

Шпаргалка — річ потрібна:

Використання шпаргалок на іспиті найчастіше закінчується дуже сумно. Вони потрібні лише тим, хто краще запам'ятовує ма­теріал при конспектуванні, – викладений коротко (у вигляді тез), він краще тримається у па­м'яті. Шпаргалки зручно перечитувати перед самим іспитом, а от брати на іспит не варто.
«Спокійно, тільки спокійно»:

Так завжди в екстремальних ситуаціях казав Карлсон. Слід скористатися його порадою. Адже нервують завжди ті, хто погано знає матеріал. Ті, хто зовсім нічого не знає, зазвичай спокійні. Ті, хто знає матеріал добре чи на середньому рівні, нажахані до останньої хвилини, поки не отримають оцінку. Щоб подолати свій страх, можна розповідати самому собі вивчений матеріал, начебто на іспиті. Уявіть складну ситуацію на іспиті й знайдіть із неї вихід. Поставте самі собі підступні за­питання й дайте на них від­повідь –переборіть свій страх ще до іспиту. Згадайте випадки свого успіху, подумки відчуйте їх іще раз. Спробуйте вдатися до аутогенного тренування(самонавіювання). Налаштуйтеся на те, що «у мене все вийде» й повторюйте ці слова перед сном. На іспиті не втрачайте самовладан­ня у складний момент, хоч це й нелегко. Згадайте про почуття гу­мору – іноді воно виявляється і в екзаменаторів. Складіть план відповіді на іспиті – це теж заспокоює.

Рекомендації учням з проблем тестування

Тренуйся!

Перед офіційним тестуванням варто виконувати якнайбільше опублікованих тестів — просто заради тренування. Не можна навчитись добре вирішувати тести, не виконуючи їх  самих, чергуючи цю практику з іншими видами контролю і самоконтролю. Ці тренування не  тільки призводять до знайомства з типовими конструкціями тестових завдань, а й дають вам  інший досвід — самоспостереження й оптимальної саморегуляції під час тестуваня.

Поспішай!

Тренуйся із секундомером у руках. Порівнюйте час, потрібний для виконання тестів. Обмежуйте його. Без подібних обмежень, що змушують працювати в максимально швидкому темпі, без імітації змагальної ситуації неможливо змоделювати той стресс ( напругу ), що викликає будь-яке тестування.

Випробовуй!

У тренуваннях застосовуйте правильну тактику, тобто додержуйтесь усіх рекомендацій, як правильно вирішувати окреме завдання чи тест у цілому. Наприклад, не слід двічі перечитувати малозрозумілу інструкцію, а треба відразу ж познайомитися з варіантами відповідей. Тоді зміст відповідей прояснить вам, що сааме є необхідним в інструкції до данного завдання. Це конкретний приклад тактики, яку треба випробувати. Її можна освоїти й ефективно застосовувати, тільки активно тренуючись у тестуванні.

Вгадуй!

Якщо ви впевнені у виборі, але інтуїтивно можете віддати перевагу якійсь відповіді перед іншими, то інтуїції варто довіряти. Така довіра, як правило, призводить до приросту балів.

Пропускай!

Треба навчитися пропускати важкі чи незрозумілі завдання. Пам’ятайте: у тесті завжди знайдуться такі завдання, з якими ви обов’язково впораєтесь. Просто нерозумно не дібрати балів тільки тому, що ви недобрались до «своїх» завдань, а застрягли на тих, навчальний матеріал яких вам невідомий. Звичайно така тактика може принести успіх далеко не завжди. Якщо тест побудований за принципом «сходів» і починаєтьсяз легких запитань, то не варто пропускати всі перші завдання.

Виключай!

Багато завдань можна швидше вирішити, якщо не шукати відразу правильну відповідь, а послідовно виключати ті, які явно не підходять. Метод виключення дозволяє концентрувати увагу всього на одній-двох ознаках (а це легше), а не відразу на п’ятьох-сімох (що набагато складніше)

Скорочуй вибір!

Якщо кілька відповідей (1-2) із чотирьох чи п’яти варіантів здаються вам зовсім невідповідними, а інші —підходящими з рівною ймовірністю, то в цьому випадку правильніше буде не пропускати ці завдання, намагатись обрати відповідь з інших просто навмання. Шляхом такої тактики ви отримаєте більше балів. Це — теорія ймовірності. Адже «негативне знання» (про те, яка відповідь свідомо не годиться) - це теж знання, і нерозумно відмовлятися від його використання.

Думай тільки про поточне завдання!

Коли ви бачите завдання (питання), забувайте все, що було в попередньому: як правило, завдання в тестах не пов’язані одне з одним, тому знання, які ви застосовували в одному (уже вирішеному вами), як правило не допомогають, а тільки заважають сконцентруватись і правильно вирішити інше завдання.

Читай завдання до кінця!

Поспіх не повинен призводити до того, що ви будете намагатись зрозуміти умови завдання з «першими словами» й добудувати кінцівку у власній уяві. Це вірний спосіб зробити прикрі помилки в найлегших питаннях.

Не засмучуйся!

У будь-якому професійно підготовленому тесті чимало завдань, з якими ви просто не зможете впоратись (так заплановано). Більше того, усі 100% завдань зможуть виконати лише одиниці! Тому нема ніякого сенсу розхлюпувати емоційну енергію на передчасну досаду.

Навіть, якщо вам здається, що ви допустили занадто багато помилок і просто завалили тест, пам’ятайте, що дуже часто відчуття є помилковим: при порівнянні ваших результатів з іншими може з’ясуватись, що інші допустили ще більше помилок. У підсумку ви одержите якщо не найвищий бал, то цілком пристойний.

 Ця установка особливо знадобиться «круглим відмінникам», які звикли при звичайних методах контролю домагатися максимального результату. Якщо ви хочете стати класним «тестовим бійцем», навчайтесь не тільки наносити удари, а й тримати їх (якщо висловлюватись термінами боксу). Треба категорично відмовитись від «комплексу відмінника», який не звик непохитно переносити окремі локальні невдачі.

Заплануй два кола!

Сплануйте середній час на кожне завдання таким чином, щоб за дві третини (максимум три чверті) сеансу пройти всі завдання «за першим колом». Тоді ви встигнете набрати максимум балів на легких для вас «своїх» завданнях, а потім зможете подумати й добрати щось на важких, які вам спочатку довелося пропустити. (Подібний рецепт, на жаль не годиться для комп’ютерних тестів, які часто не дозволяють повертатись до попередніх завдань, ніж на один крок.)

Фотогалерея: робота з учнями

   Профорієнтаційна гра "Перспектива" для учнів 11-х класів
   Мета: допомогти старшокласникам більш усвідомлено підійти
   до свого майбутнього, усвідомити взаємозв"язок різних життєвих
   етапів та подій; гра переконує більш відповідально відноситись до
   вибору життєвої стратегії, показує можливість та необхідність
   планування свого майбутнього


   Година спілкування на природі, 8 клас
   "Стрес. Як віднього вберегтися?"
   Мета: формування емоційного благополуччя школярів,  
   інформування про таке явище як стрес, навчання способам
   боротьби зі стресом

   

 
  

 Гурткова робота: створення мультиплікаційних анімацій.

 Мета занять: набуття навичок роботи у команді дітей різного віку,
 використання ІКТ, ЗМІ не тільки з метою розваг

  

  

Фотогалерея: робота з вчителями

      Профілактика емоційного вигорання педагогів.     
      Заняття з елементами арт - терапії у техніці "Мандала"

      Мета заняття: самопізнання, покращення емоційного стану

Фотогалерея: робота з батьками

   Батьківські збори.
   Ділова гра "Як розвинути потенціал особистості дитини?"
   Мета гри: розширити знання батьків про виховання
   та розвиток власних дітей

   Батьківські збори разом з дітьми.
   Заняття з елементами арт - педагогіки "Зрозумій мене"

   Мета заняття: покращення взаєморозуміння між дітьми

   та батьками

Фотогалерея: робота з учнями

  Розвивальні заняття для учнів 1-х класів.

  Мета занять: розвиток пізнавальних процесів; 

  успішна адаптація учнів до школи

   Години психолога з учнями 8-9 класів.
   Мета заходів:профілактика насильницьких проявів в
   учнівському середовищі; просвіта школярів щодо захисту
   себе від насильства

   Заняття з елементами тренінгу з учнями 8-9 кл.
   Мета занять: інформування про міжстатеві відносини,
   дружбу та симпатію

Вчителям про емоційне вигорання

Що таке емоційне вигорання?

Емоційне вигорання - це синдром, який розвивається під впливом хронічного стресу і постійних навантажень і призводить до виснаження емоційно-енергетичних і особистісних ресурсів людини. Емоційне вигорання виникає в результаті накопичення негативних емоцій, без "розрядки" або "визволення" від них. Це захисна реакція організму на стрес, який виникає, якщо немає способу звільнитися від негативних емоцій.

Поняття "емоційне вигорання" ввів американський психіатр Х. Фрейденбергер в 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуючись з іншими людьми, постійно перебувають в емоційно перевантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це люди, які працюють в системі "людина-людина": лікарі, педагоги, психологи, соціальні працівники, юристи, психіатри та ін .. Як відзначають зарубіжні та вітчизняні дослідники, люди цих професій, постійно стикаються з негативними емоціями своїх пацієнтів, клієнтів, вихованців, і мимоволі залучаються до цих переживань, через що і переживають підвищену емоційну напругу.

Розвиток синдрому носить поетапний характер. Спочатку спостерігаються значні енергетичні витрати - наслідок високої установки на виконання професійної діяльності. У міру розвитку синдрому з'являється відчуття втоми, яке поступово змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи.

Відповідно до моделі М. Буріша (Burisch, 1994), розвиток Синдрому емоційного вигорання проходить ряд стадій. Спочатку виникають значні енергетичні витрати - наслідок екстремально високої позитивної установки на виконання професійної діяльності. У міру розвитку синдрому з'являється відчуття втоми, яке поступово змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи. Слід, однак, відзначити, що розвиток емоційного вигорання індивідуально і визначається відмінностями в емоційно-мотиваційній сфері, а також умовами, в яких протікає професійна діяльність людини.

На думку В.В. Бойко, емоційне вигорання - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на психотравмуючі впливи.

Емоційне вигорання являє собою придбаний стереотип емоційного, частіше всього професійного, поведінки. "Вигорання" це функціональний стереотип, оскільки дозволяє людині дозувати і економно витрачати енергетичні ресурси. У той же час, можуть виникати його дисфункціональні наслідки, коли "вигорання" негативно позначається на виконанні професійної діяльності та на відносинах з партнерами.

I Фаза напруги - є передвісником , який «запускає» механізм  формування емоційного вигорання. Складається з наступних симптомів:

1. Симптом «переживання психотравмуючих обставин».

Проявляється як усвідомлення психотравмуючих чинників діяльності, які важко усунути. Накопичується розпач і обурення. Нерозв'язність ситуації призводить до розвитку інших явищ «вигорання».

2. Симптом незадоволеності собою.

В результаті невдач чи нездатності вплинути на психотравмуючі обставини, людина зазвичай відчуває невдоволення собою, професією, конкретними обов'язками. Діє механізм «емоційного перенесення» - енергія емоцій спрямовується не стільки зовні, скільки на себе.

3. Симптоми «загнанності у клітку».

Виникають не у всіх випадках, хоча є логічним продовженням у розвитку стресу. Коли психотравмуючі обставини тиснуть, і ми нічого не можемо змінити, до нас приходить відчуття безпорадності. Ми намагаємося щось зробити, зосереджуємо всі свої можливості - психічні ресурси: мислення, установки, сенси, плани, цілі. І якщо не знаходимо виходу, настає стан інтелектуально-емоційного ступору.

4. Симптом «тривоги і депресії».

Симптом «загнанности в клітку» може перейти в тривожно-депресивну симптоматику. Професіонал переживає особистісну тривогу, розчарування в собі, в професії або місці роботи. Цей симптом є крайньою точкою у формуванні І фази напруги

II Фаза «резистенції» - вичленення цієї фази в самостійну є умовною. Фактично опір наростаючому стресу починається з моменту появи напруги. Людина прагне до психологічного комфорту і тому намагається знизити тиск зовнішніх обставин. Формування захисту на етапі опору відбувається на тлі наступних явищ:

1. Симптом «неадекватного виборчого емоційного реагування».

Безсумнівна ознака «вигорання», коли професіонал перестає вловлювати різницю між двома принципово відмінними явищами:

- Економічний прояв емоцій

- Неадекватне вибіркове емоційне реагування

У першому випадку мова йде про корисний навик взаємодії з діловими партнерами - підключати емоції досить обмеженого регістра і помірної інтенсивності: легка усмішка, привітний погляд, м'який, спокійний тон мови, стримані реакції на сильні подразники, лаконічні форми вираження незгоди, відсутність категоричності, грубості. При необхідності професіонал здатний поставитися до підопічного або клієнта більш емоційно, із щирим співчуттям. Такий режим спілкування свідчить про високий рівень професіоналізму.

Зовсім інша справа, коли професіонал неадекватно «економить» на емоціях, обмежує емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування на ситуації. Діє принцип «хочу чи не хочу»: вважатиму за потрібне - приділю увагу підопічному, партнеру, буде настрій - озвуся на його стан і потреби. При всій неприйнятності такого стилю емоційної поведінки, він є дуже поширеним. Справа в тому, що людині найчастіше здається, ніби вона поводить себе допустимим чином. Однак суб'єкт спілкування або спостерігач фіксує інше - емоційну черствість, нечемність, байдужість.

Неадекватне вибіркове емоційне реагування інтерпретується партнерами по спілкуванню як неповага до особистості, тобто переходить у площину моральності.

2. Симптом «емоційно-моральної дезорієнтації».

Він є логічним продовженням неадекватного реагування у відносинах з діловим партнером. Професіонал не тільки усвідомлює, що не проявляє належного емоційного ставлення до свого підопічного, він ще й виправдовується: «таким людям не можна співчувати», «чому я повинен за всіх хвилюватися», «вона ще й на шию сяде» і т.п.

Подібні думки та оцінки говорять про те, що моральні почуття соціального працівника залишаються осторонь. Лікар, соціальний працівник, учитель не має морального права ділити підопічних на «хороших» і «поганих», на гідних і недостойних поваги. Істинний професіоналізм - безоціночне ставлення до людей, повага до особистості, якою б вона не була, і виконання свого професійного обов'язку.

3. Симптом «розширення сфери економії емоцій».

Симптоми емоційного вигорання виявляються поза професійної діяльності - вдома, в спілкуванні з приятелями, знайомими. Випадок відомий: на роботі ви до того втомлюєтеся від контактів, розмов, що вам не хочеться спілкуватися навіть із близькими. На роботі ви ще тримаєтесь, а вдома замикаєтеся або взагалі «ричите» на чоловіка і дітей. До речі, саме домашні часто стають «жертвами» емоційного вигорання.

4. Симптом «редукції професійних обов'язків».

Проявляється в спробі полегшити або скоротити обов'язки, які вимагають емоційних витрат. Підопічних обділяють елементарною  увагою.

III Фаза виснаження - характеризується падінням загального енергетичного тонусу і ослабленням нервової системи. «Вигорання» стає невід'ємним атрибутом особистості.

1. Симптом «емоційного дефіциту» .

До професіонала приходить відчуття, що емоційно він не може допомагати своїм клієнтам, підопічним. Не в змозі увійти в їхнє становище, співпереживати. Про те, що це ніщо інше як емоційне вигорання, свідчить минуле: раніше таких відчуттів не було, і особистість переживає їх появу. З'являється дратівливість, образи, різкість, грубість.

2. Симптом «емоційної відстороненості». 

Людина поступово навчається працювати як бездушний автомат. Вона майже повністю виключає емоції зі сфери професійної діяльності. В інших сферах вона живе повнокровними емоціями.

3. Реагування без почуттів і емоцій - найбільш яскравий симптом «вигорання».

Він свідчить про професійну деформацію особистості і завдає шкоди суб'єкту спілкування. Підопічний може бути глибоко травмований виявленою до нього байдужістю. Особливо небезпечна демонстративна форма емоційної відстороненості, коли професіонал всім своїм виглядом показує: «наплювати на вас».

4. Симптом особистісної відстороненості, або деперсоналізаціі.

Проявляється не тільки на роботі, але й поза сферою професійної діяльності.

Метастази «вигорання» проникають в систему цінностей особистості. Виникає антигуманістичний настрій. Особистість стверджує, що робота з людьми не цікава, не дає задоволення, не несе соціальної цінності. У найбільш важких формах «вигорання» особистість завзято захищає свою антигуманістичну філософію: «ненавиджу ...», «зневажаю ...», «взяти б автомат і всіх ...». У таких випадках «вигорання» змикається з психопатологічними проявами особистості, з неврозоподібними або психопатичними станами. Таким особистостям протипоказана професійна робота з людьми.

5. Симптом «психосоматичних і психовегетативних» порушень.